Соціальне партнерство як чинник менеджменту
Соціальне партнерство порівняно з іншими країнами є найбільш розвиненим саме у Північній Європі. Воно виникло як закономірний результат розвитку і вдосконалення суспільства, його складових, як результат багаторічної практики і пошуку ефективних форм регулювання соціально-трудових відносин, що є одним із факторів формування сучасного ефективного менеджменту. Соціальне партнерство - це ідеологія сучасного цивілізованого суспільства, воно можливе лише у суспільстві певного рівня економічного, соціального і правового розвитку. Водночас “трипартизм" є необхідною основою та інструментом побудови й розвитку соціально орієнтованої ринкової економіки. Отже, соціальне партнерство - це сучасний тип суспільних відносин, за якими встановлюється певний баланс реалізації основних інтересів головних соціальних груп суспільства, тобто забезпечується компроміс. Воно виражає суспільну необхідність соціального миру як основної умови соціально-політичної стабільності та економічного прогресу.
З одного боку, соціальне партнерство реалізується шляхом досягнення консенсусу - максимально можливого зближення поглядів різних сторін і формулювання підходів до вирішення перспективних проблем, що відбувається на основі дії закону консенсусу, сутність якого полягає у визнанні чужих інтересів як умови здійснення власних. З іншого, воно ґрунтується на соціальній справедливості, створення якої можливе тільки за дотримання таких основних принципів соціальної справедливості:
принцип однакових можливостей і особистої свободи;
право власності із забезпеченням її недоторканості;
кожна людина має перед суспільством обов’язки (соціальну відповідальність);
домінуючим способом реалізації відповідальності є сплата податків;
якщо громадянин не має власності, соціальна відповідальність визначається віком, станом здоров’я і статтю;
громадянин, який володіє значною власністю, має додаткову соціальну відповідальність;
громадянин є повноправним, якщо він чесно й повністю виконує свої соціальні обов’язки;
безмежна економічна свобода відповідно до законів;
справедливими є тільки два способи отримання права власності: створення об’єкта і добровільна угода із законним власником;
людина, яка виконує свої соціальні обов’язки, володіє продуктом власної праці, якщо не була використана чужа власність;
використання чужої власності для виробництва можливе тільки шляхом оплати з урахуванням інтересів власника;
найбільш справедливою мірою праці та споживання є договір рівноправних партнерів.
Реалізація наведених принципів у північноєвропейських країнах створила неординарні передумови функціонування менеджменту: з одного боку, його значна соціальна спрямованість, з іншого - можливість залучити до ефективної участі в управлінні великого прошарку найманих працівників.
Інші статті по менеджменту
Удосконалення форм організації праці у діючому підприємстві готельного господарства
Готельне господарство є
однією зі складових туристичної індустрії. Матеріальна база, що призначена для
розміщення туристів, посідає одне з перших місць при формуванні туристичної
інфрас ...
Оцінка персоналу
Останнім часом усе більше уваги приділяється діловій оцінці персоналу як при прийманні на роботу, так і в процесі її виконання - це викликано такою потребою, як забезпечення більше якісних результатів ...
Управління затратами
Нормативний метод обліку
витрат
Своєчасний вплив на рівень
витрат на виробництво і формування собівартості продукції можливий при такій
організації і методології обліку, при якій при ...