Відмінність корпоративної власності від інших форм власності

Аналіз існуючої економіко-правової бази дає змогу виділити корпоративну форму капіталу як відокремлену, за якою власники мають обмежену відповідальність. При усіх відмінностях у правових базах розвинутих країн основна розмежувальна лінія між корпоративним і некорпоративним секторами пролягає у відділенні функцій розпорядження й обмеженої відповідальності. Так, правова база ФРН до корпоративного сектору відносить акціонерні компанії (“actiengessellshaft”) і лишає поза ним “приватні справи”, “індивідуальні товариства” – відкрите торгове і командитне товариства, при цьому акціонерними компаніями вона вважає акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю.

Організаційно-правова база Франції поділяє юридичний статус підприємства за формальними ознаками і за правом власності. У цілому виділяють два типи підприємств – індивідуальні, близькі за своїм статусом до фізичних осіб, і товариства, що мають статус юридичної особи. Серед підприємств, що мають статус юридичної особи, до корпоративного сектора відносять не об’єднання осіб, а об’єднання капіталів, де відповідальність обмежена внесками, тобто насамперед акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю [19, 53].

Слід мати на увазі, що не всі господарські товариства потрапляють під поняття корпоративних. Однозначно до корпоративних не належать приватні підприємства, а також такі товариства, як повне та командитне, оскільки тут немає жорсткого розмежування власників та управлінців (менеджерів) і не існує обмеженої відповідальності. Дискусійною залишається роль товариств із додатковою відповідальністю, віднесення їх до об’єднань капіталів і в цілому до корпорацій. Крім того, своєрідними об’єктами управління є державні підприємства, які в деяких випадках і видах мають риси, притаманні корпораціям.

Конкуруючий підхід представлений у працях українських економістів. Так Г.В. Козаченко [25] обмежує коло підприємницьких об'єднань, що включаються в поняття “корпорація” до відкритих акціонерних суспільств, базуючись на твердженні, що основними рисами корпоративного управління мають бути такі:

– самостійність корпорації як юридичної особи,

– обмежена відповідальність індивідуальних інвесторів,

– централізоване управління,

– можливість передачі іншим особам акцій, що належать індивідуальним інвесторам.

Перші три критерії було розглянуто вище.

Таким чином, каменем спотикання в діалозі різних вчених є питання включати або не включати до властивостей корпорації можливості вільної передачі акцій і, отже, обмежувати або не обмежувати поняття “корпорація” формою відкритого акціонерного суспільства.

Теорію вільної передачі акцій як невід'ємної межі корпорації і впливу тих або інших інститутів ринкової економіки, включаючи форми підприємницьких об'єднань, на формування і розвиток народного господарства країн, на прикладі яких вивчається діяльність корпорації розроблена в працях О.М. Ястремської [19]. Автор пояснює різницю в підходах до визначення корпорацій вчених, які вивчають англо-американську модель корпоративного управління, і вчених які вивчають німецьку і японську моделі корпоративного управління. Насправді англо-американська модель корпоративного управління характеризується, по-перше, наявністю переважного числа акціонерних товариств як форми організації великих компаній (у США–6000, в Англії–2000), по-друге, сильним впливом фондового ринку і ринку корпоративного контролю на корпоративні відносини. Німецька модель корпоративного управління, навпаки, характеризується незначною кількістю відкритих акціонерних суспільств (їх число 650), сильним впливом банківського фінансування замість акціонерного, контролем з боку Ради директорів, а не ринку корпоративного контролю за ефективністю роботи менеджерів.

Відомий вітчизняний вчений-економіст С.В. Мочерний [49] розглядає корпорацію як колективну форму капіталістичних підприємств, що існує у вигляді акціонерних товариств відкритого і закритого типів. При цьому він чітко визначає відмітну особливість корпорації, яка полягає в тому, що управління здійснюється тільки найманим менеджментом, і для стимулювання його роботи необхідно вводити менеджерів до складу власників, передаючи або продаючи їм деяку частку пакетів акцій.

Останній з наведених критеріїв передбачає обов’язковість покладання управлінських функцій на спеціалізовані правління – так звана доктрина неможливості наділення акціонерів управлінськими обов’язками.

Інші статті по менеджменту

Раціоналізація трудових процесів
Трудовий процес – це сукупність методів і засобів впливу людини на предмет праці за допомогою засобів праці з метою випуску матеріального чи нематеріального продукту. Трудовий процес є ...

Аналіз використання робочого часу менеджера
Світовий досвід довів життєвість і ефективність ринкового механізму в забезпеченні збалансованості економіки, у раціональному використанні трудових ресурсів, матеріальних і фінансових ресурсів, у ство ...

Автоматизація управління трудовими ресурсами на рівні підприємства
Інформаційна система управління - це сукупність інформації, економіко-математичних методів і моделей, технічних, програмних, інших технологічних засобів і фахівців, а також призначена для обробки інфо ...