Бізнес - план основа ефективного управління

З методологічного погляду план-це сукупність принципів і методів планування; з організаційного погляду-структура планових органів і технологія розробки плану, тобто суб’єкт планування.

Опанувавши першими (сукупністю принципів і методів планування) і маючи другі (відповідні структури планових органів) можна говорити про саму технологію планування.

Робилися спроби з`ясувати сутність принципів планування в класичній основі сформованих ще французьким інженером і науковцем Анрі Файолем(1841-1925): необхідність, єдність, неперервність, гнучкість, участь та точність.

Це такі принципи як:

1) Принцип необхідності – повсюдне та необхідне використання плану у виконанні будь-якого виду діяльності;

2) Єдність планування – плани всіх елементів системної організації (підприємств чи окремих господарських одиниць) варто розглядати в тісній взаємозалежності: зміна одних планів (планових показників), спричиняє зміну інших.

3) Безперервність планування. Пов’язана з необхідністю обліку в планах організації постійних змін в зовнішньому середовищі й одночасної розробки сукупності взаємопов’язаних довгострокових планів повинно:

а) виходити з того, що пріоритети і цінності організації можуть змінюватись в залежності від перевалювання сприятливих внутрішніх можливостей чи наростання різноманітних зовнішніх загроз і це обумовлює нагальну потребу збільшення чи зменшення запланованих показників.

б) здійснюватися оперативніше стосовно появи відповідних непередбачених змін у зовнішньому чи внутрішньому середовищі організації.

4) Гнучкість планування – здатність організації передбачати альтернативні варіанти планів що враховують різні сценарії розвитку факторів, які визначають ключові параметри зовнішнього і внутрішнього середовища. Висока якість планової роботи, передбачає таким чином, складання поряд із основним варіантом плану двох інших: песимістичного і оптимістичного. Наявність заздалегідь підготовлених сценаріїв і варіантів планів свідчить про професіоналізм менеджерів організації, про її мобільність і здатність до виживання навіть при несприятливих зовнішніх умовах.

5) Принцип участі, що припускає залучення широкого кола працівників організації до процесу планування. При цьому досягається позитивний ефект двоякого роду:

а) підвищується реалістичність планів у зв’язку з використанням додаткового числа кваліфікованих експертних оцінок;

б) полегшується реалізація планових установок, що випливає з кращого розуміння їх персоналом і з більш високої його мотивації внаслідок причетності до прийняття ключових управлінських рішень.

6) Принцип точності (на ньому наголошував Н. Хілл) – відповідність планів внутрішнім і зовнішнім факторам функціонування підприємства.

Слід зазначити, що між стратегічними, тактичними й оперативними планами існують тісні прямі й зворотні зв’язки.

Такі зв’язки дозволяють забезпечити узгодженість планів різних видів, яка в більшості випадків є ітераційною. Якщо стратегічний план визначає, що повинно бути зроблено, то тактичний і оперативний плани – як це зробити: коли, у які етапи, за допомогою яких заходів і ким. У ході стратегічного планування менеджер організації повинен відповісти на три запитання:

1. де знаходиться організація? (дати опис зовнішнього середовища, у тому числі характеристику конкурентів, загроз і можливостей, внутрішніх слабких і сильних сторін);

2. яким курсом повинна рухатись організація? (виявити головні сфери і цілі діяльності, конкретизовані як кількісно визначені перспективні цільові завдання);

3. яким чином організація може досягти перспективних цілей і завдань? (визначити найважливіші пріоритети розподілу відповідних ресурсів і комплекс інших заходів щодо забезпечення бажаних тенденцій розвитку).

Принципова особливість стратегічного планування – багатомірність, багатоаспектність цього процесу в якому інтегруються приватні стратегії підприємства. До останніх (що далі транспортуються в конкретні розділи стратегічного плану підприємства) належать насамперед, такі:

1) Стратегія реалізації продукції на ринках, мета якої обґрунтування перспективної позиції керівництва підприємства стосовно обсягів продажу вирішальної номенклатури виробів на цільових ринках. Вибір цієї стратегії, у свою чергу, припускає відповідь на питання про пріоритетну мотивацію або на максимілізацію прибутку або на збільшення частки присутності на ринку. Нерідко підсумком необґрунтованого вибору стратегії максимізації прибутку стає припинення діяльності підприємства.

Інші статті по менеджменту

Управління персоналом в соціальній сфері
Ефективність економіки будь-якого суспільства в першу чергу визначається якістю наявних трудових ресурсів та способом їх включення у виробництво, адже основною продуктивною силою є люди з їхніми здібн ...

Управління трудовими ресурсам як динамічна система
Управління людьми має довгу історію. Фактично появу управління людьми можна пов’язати з появою перших людських спільнот – племін, общин, кланів, адже коли об’єнуються дві людини для ...

Принципи управління персоналом
Соціально-економічна ситуація, що склалася в Україні в результаті економічних реформ, характеризується спадом виробництва в багатьох галузях промисловості, зубожінням значної частини населення, втрато ...