Беккер Гаррі Стенлі

Гаррі Стенлі Беккер (нар. 1930) - американський економіст, професор Чикагського університету, лауреат Нобелівської премії 1992 р. «за заслуги в поширенні мікроекономічної теорії на сферу широких людських відносин, що перебувають за межами ринку».

Народився у м. Поттсвіл, штат Пенсільванія. У своїх працях охопив економічною теорією ті сфери, які до нього традиційно вважалися об’єктами інших наук, зокрема соціології, демографії, криміналістики. Зробив спробу дослідити принципи ринкової логіки та моделі «витрати - випуск» можна застосовувати в усіх сферах людської діяльності, виходячи з передумови, що всі дії та вчинки людей ґрунтуються на одних і тих самих принципах. Праці та внесок Г.С. Беккера у науку відзначені п’ятьма почесними званнями доктора, в тому числі зарубіжних університетів. Він є членом багатьох національних і міжнародних товариств, редактором кількох економічних журналів.

У теорії споживання вчений йде далі, ніж традиційні неокласики на чолі з М. Фрідменом. на відміну від монетаристів, які на основі «раціональних очікувань» досліджують співвідношення між нагромадженням і споживанням («життєвий шлях продукту»), він використовує цей підхід, щоб про - аналізувати, яким чином очікування доходів (бюджету) впливає на поведінку людей як виробників, з одного боку, і як споживачів - з іншого, але не лише матеріальних благ, а й вільного часу. Головна ідея цієї теорії - купівля товару чи послуги не є остаточним економічним актом. Акт купівлі (споживання) - лише проміжний крок, за допомогою якого споживач повинен задовольнити кінцеві різноманітні потреби. Тому він є не лише споживачем, а й «виробником» своїх задоволень (бажань). З цією метою споживач і використовує куповані блага та послуги.

Г.С. Беккер запровадив у свою теорію споживання обмежений фактор часу, який у неокласичній теорії ніколи всерйоз не брався до уваги, але нині повинен розглядатися як «втрата». Так само, як і в інших випадках, ця «виробнича діяльність» національного суб’єкта господарювання щодня вимагає прийняття різноманітних індивідуальних рішень з тим, щоб досягти найоптимальнішого розподілу ресурсу. Якщо такого розподілу ресурсів буде досягнуто, то цьому суб’єкту гарантований найвищий ступінь задоволення своїх потреб і бажань.

Отже, кожна індивідуальна дія розглядається як економічний акт, що залежить від наявних грошових доходів і часу, який є у споживача, причому сума цих двох величин становить так звані соціальні доходи, які має споживач і які він використовує для досягнення своїх цілей. Запровадження фактора часу для аналізу людської активності пояснює в сучасному суспільстві ірраціональні дії і дає змогу стимулювати три тези.

Перша теза - ціна часу відповідає додатковим грошовим доходам, які можна було б отримати за цей період часу. Це так звані порівняльні витрати, що розраховуються як втрачені за цей час доходи. Порівняльні витрати часу зростають швидше, ніж інші ресурси. Оскільки ціна одного фактора для виробництва певного блага зростає щодо інших факторів, то підприємець так організовує процес виробництва, щоб мінімально використовувати відносно обмежений і дорогий фактор, а замість нього застосовувати інші (дешевші) фактори виробництва, яких є достатньо. Тобто, що вища ціна фактора часу, то менше використовуватиме його підприємець. Те саме стосується і споживачів (як виробників): оскільки ціна часу зростає, вони намагатимуться краще розпоряджатися ним.

Друга теза - запровадження фактора часу в теорію споживання зумовлює зміну споживацьких звичок і закупівель (гіпотеза стабільних преференцій). Традиційна теорія «суспільства споживання» виходить з того, що звички споживача змінюються в тому, що виникають нові потреби і преференції, що змінюються, а й постійно зростаюча вартість часу. Вона спонукає споживачів, так само, як і виробників, до постійних замін старих покупок новими, оскільки нові продукти задовольняють їхні потреби краще й дешевше. При - чому структура потреб майже не змінюється, змінюються лише засоби їх задоволення.

Праці Г.С. Беккера містять нові суттєві елементи, що дають змогу науково і систематизовано викласти анти економічні тези про суспільство споживання, пасивну роль безсилого споживача перед засиллям виробників, подолати поширену серед економістів ліберальної школи псевдо відмінність між «справжніми» і «фальшивими» потребами. Значний прорив у розв’язанні проблеми індивідуального споживання Беккер здійснив у 1964 р. в праці «Людський капітал: теоретичне й емпіричне дослідження» та роком пізніше у статті «Теорія розподілу часу». М. Фрідмен у своїх працях показав роль споживача не як пасивного, а як активного й раціонально діючого суб’єкта, спроможного зіставляти й приймати рішення. Це означало, що його витрати на задоволення потреб залежать не лише від наявних доходів, а й від тих, які він розраховує отримати в майбутньому. Саме ідея М. Фрідмена про очікувані доходи була розвинена, формалізована економістами-неокласиками Чиказької школи, до яких належить Беккер, і дістала в літературі назву «теорія раціональних очікувань» та «теорія людського капіталу».

Перейти на сторінку: 1 2


Інші статті по менеджменту

Культура поведінки та діловий етикет працівників ресторанів готельно-туристичного комплексу
Одним з заходів нашої країни, направлених на підйом матеріального і культурного рівня громадян, є широкий розвиток і подальше поліпшення ресторанного господарства. Ресторанне господар ...

Методи оцінки ефективності функціонування інформаційної логістичної системи
Зміни в управлінській орієнтації стали причиною розробки нової концепції управління матеріальними потоками, що одержала назву "логістики". Сутність концепції полягає в інтеграц ...

Керівництво спільною діяльністю
Актуальність даної роботи полягає в тому, що сучасний розвиток суспільства показує, що успішна діяльність організації багато в чому залежить від умілого й грамотного керівництва. У свою ...

Розділи