Розвиток законодавства про банкрутство в Україні

Відродження інституту банкрутства пов'язане із становленням України як незалежної держави, розвитком ринкових відносин на початку 90-х років ХХ ст. Саме тоді виникла необхідність законодавчого врегулювання підстав, процедур і наслідків неспроможності.

Першим пострадянським нормативним актом, що регулював неспроможність, стала постанова Верховної Ради України № 2012а-XII від 20.12.1991 р. "Про проекти законів України про приватизацію державних підприємств, приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію), про банкрутство, про приватизаційні цінні папери", в якій постановлялося утворити погоджувальну комісію в складі народних депутатів України (склад комісії додається) по терміновій підготовці до опублікування для всенародного обговорення погоджених проектів законів України про приватизацію державних підприємств, приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію), про банкрутство, про приватизаційні цінні папери.

З моменту отримання незалежності України в 1991 році до прийняття першого законодавчого акту про банкрутство більше не виникло підзаконних актів. Першим законодавчим актом став Закон України від 14.05.1992 р. № 2344-ХІІ "Про банкрутство", який був чинним протягом 7 років. За час його дії були прийняті безліч різнорівневих нормативних актів, які доповнювали, деталізували, уточнювали положення Закону. Паралельно держава вела розробку нового законодавчого акту.

Безумовно, Закон про банкрутство 1992 року став новелою у вітчизняній правовій системі, проте ця новела не була позбавлена серйозних вад і недоліків. Так, законом закріплювалася така ознака неспроможності, як неоплатність, яка захищала несумлінних боржників та руйнувала принципи майнового обігу. Правим є В.Вітрянський, що ці ознаки не є критеріями банкрутства, а представляють собою лише зовнішні ознаки можливої неспроможності боржника. Істинним критерієм банкрутства є встановлена судом нездатність боржника погасити вимоги кредиторів та сплатити обов'язкові платежі. Альтернативою неплатоспроможності є критерій "неоплатності", згідно з яким боржник може визнаватися банкрутом лише тоді, коли загальна сума його кредиторської заборгованості перевищує вартість його майна. При використанні критерію неоплатності підставою для визнання боржника банкрутом є не які-небудь припущення про причини його неплатоспроможності, а встановлений фактичний стан його майна, вартість якого складає суму меншу, ніж величина кредиторської заборгованості. Поки не буде доведено в суді фактичний стан неплатоспроможності боржника, він визнається нормальним учасником майнового обігу, отримує нові кредити та займи без надії на їх повернення кредиторам. Тому участь у комерційних відносинах таких суб'єктів, що не розрахувалися з кредиторами, є негативною для майнового обігу. Саме тому іноземні законодавства відмовилися від використання критерію неоплатності.

Якщо старий Закон відповідав інтересам боржника, допомагав суду об'єктивно оцінювати його фінансовий стан та можливості погасити борг, то новий Закон однозначно у пріоритет поставив й інтереси кредитора. Закон спростив процедури банкрутства, чим активно почали користуватися недобросовісні підприємці. Відсутність вказівки на мінімальний розмір заборгованості, яка стала би підставою для початку процедури банкрутства, давала можливість почати її навіть через незначні суми заборгованості. При цьому боржник не мав можливості зупинити цей процес навіть у випадку отримання можливості погасити борг. Сума заборгованості та тривалість прострочення виконання зобов'язань чи зобов'язань сплати обов'язкових платежів не є критеріями банкрутства, а представляють собою зовнішні ознаки можливої неспроможності боржника. Істинним критерієм банкрутства є встановлена судом нездатність боржника погасити вимоги кредиторів та сплатити обов'язкові платежі.

30.06.1999 р. юридична громадськість України отримала оновлений Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –– Закон про банкрутство) № 2343-ХІІ, що набрав чинності 01.01.2000 р. На наш погляд, застосування цього Закону, який вже переніс низку змін та доповнень, породило певні труднощі. По-перше, нормативний акт є вельми складний за формулюваннями. Порівняно із Законом України "Про банкрутство" 1992 р. обсяг нового закону особливо не виріс за рахунок появи нових статей (ст.ст.3-1, 46-1), проте збільшився за змістом. У новому Закону зберігаються шість розділів, назви враховують накопичений досвід реалізації чинного закону. Сьогодні закон містить 53 статті, які також у окремих випадках отримали більш адекватне висвітлення та назву. По-друге, ускладнився та розширився понятійний апарат, чому є свідченням редакція ст.1 Закону.

Здійснені уточнення та доповнення до тексту закону максимально відбивають накопичений досвід застосування чинної його редакції, враховують специфіку розвитку господарського та цивільного права, а також об'єктивну необхідність включення правових ресурсів з питань регулювання процедури банкрутства в економічний, соціальний, політичний сектори життя суспільства. Не викликає нарікань різний обсяг розділів закону. Так, наприклад, розділ І містить всього 5 статей, порівняно із розділом ІІ в якому згуртовані 15 статей. Між тим, такий поділ є виправданим. Новий Закон містить характеристику досудових процедур. За загальноприйнятою практикою жодні суб'єкти господарювання не повинні бути виведені за рамки дії закону. Український варіант закону про банкрутство навіть містить особливі положення, що стосуються процедури банкрутства окремих таких суб'єктів.

Перейти на сторінку: 1 2


Інші статті по менеджменту

Реєстрація документів
Управлінська діяльність (управління) заснована на наступних процесах: отримання інформації і її обробка; аналіз, підготовка і ухвалення рішень; виконання рішень; облік і контро ...

Організація та впровадження діяльності комп'ютерного клубу
Даний бізнес-план являє собою проект організації комп'ютерного клубу «Віртал» за адресою: м. Іллінці вул. Леніна 45. Специфічною рисою планованого клубу буде наявність доступу в Інтерне ...

Періодизація розвитку міжнародного бізнесу комерційна ера, ера експансій, ера концесій
В наш час дуже сильно розвинений міжнародний бізнес. Але так було не завжди. Були часи, коли торгові відносини держави відбувалися лише із сусідніми державами, із якими був спільний корд ...

Розділи