Класифікація корпоративної власності підприємства
У працях російського економіста С. Хавіної [47] наголошується, що дане поняття корпорації не можна вважати вичерпним, оскільки в законодавстві різних держав закріплено і інші ознаки. Так, в країнах з розвиненою корпоративною структурою підприємництва фахівці виділяють наявність таких критеріїв, за якими та або інша організація належить до групи корпорацій:
– статус юридичної особи;
– принцип обмеженої відповідальності;
– безстрокове існування;
– вільна передача акцій;
– централізоване управління.
Термін “корпорація”, використовуваний в американській економіко-правовій системі, відповідає поняттю “компанія” – в європейській системі.
Фахівці відзначають, що у складі економічно розвинених країн є, як правило, декілька великих корпорацій і декілька тисяч дрібних за структурою і розміром обороту фірм, також побудованих за корпоративною ознакою. На наш погляд, досить вдалою є класифікація малих, середніх і великих корпорацій, запропонована І.П. Булеєвим [26, c.41], яку наведено в табл. 1.1.
Таблиця 1.1
Класифікація корпорацій
Розмір корпорації |
Кількість підприємств, що входять до корпорації |
Чисельність трудящих |
Вартість основних фондів, тис. грн |
Річний обіг, тис. грн |
Мала |
1–3 |
До 200 |
До 5000 |
До 4000 |
Середня |
Не встановлюється |
До 1000 |
Більше 5000 |
Менше 20000 |
Велика |
Не встановлюється |
Більше 1000 |
Більше 5000 |
Більше 20000 |
Корпорації – основа промислового потенціалу розвинених країн. Найбільш сильний вплив на формування і зміну будь–якої корпорації справляють інтереси власників, працівників (менеджерів) і замовників (покупців). Тому сучасні організаційні структури корпорацій повинні мати узгоджені інтереси цих трьох груп зацікавлених осіб.
Підхід Р. Брейлі [23], з погляду фінансової системи, визначає корпоративне управління як певні інституційні угоди, що забезпечують трансформацію заощаджень в інвестиції і що розподіляють ресурси серед альтернативних користувачів в індустріальному секторі. Ефективне перетікання капіталу між галузями і сферами суспільства здійснюється в рамках корпорацій, побудованих на основі об’єднання банківського і промислового капіталу.
У роботах з корпоративного управління відомий російський економіст Б. Чуб [156] розглядає корпорацію і корпоративне управління з юридичної точки зору. У цьому випадку корпоративне управління – це загальна назва юридичних концепцій і процедур, що лежить в основі створення і управління корпорацією, зокрема, що стосуються прав акціонерів.
Проте найбільш поширеними і вживаними підходами при визначенні корпоративного управління є такі.
Перший підхід – це підхід до визначення корпоративного правління як управління інтеграційним об’єднанням.
Наприклад, на думку І. Храбрової [33], корпоративне управління – це управління організаційно-правовим формуванням бізнесу, оптимізацією організаційних структур, побудова міжфірмових відносин всередині компанії відповідно до прийнятих цілей.
Проте дане визначення, на нашу думку, стосується вже результатів використання корпоративної форми бізнесу, а не суті проблеми.
Другий підхід, найбільш ранній і найбільш часто застосовуваний, ґрунтується на наслідках, що виходять з суті корпоративної форми бізнесу – поділу інституту власників і інституту керівників – і полягає в захисті інтересів певного кола учасників корпоративних відносин (інвесторів) від неефективної діяльності менеджерів. Такий підхід розроблено в працях М. Хаммера [48]. Хоч і в цьому випадку визначення корпоративного управління різняться залежно від кількості зацікавлених сторін, що враховується, в корпоративних відносинах. У найбільш вузькому розумінні – це захист інтересів власників-акціонерів. Інший підхід включає до них і кредиторів, які разом з акціонерами складають групу фінансових інвесторів. У найбільш широкому розумінні корпоративне управління – це захист інтересів як фінансових (акціонери і кредитори), так і нефінансових (працівники, держава, підприємства-партнери та ін.) інвесторів.
Які поясніються причини включення тих або інших груп в систему корпоративного управління?
Дана проблематика висвітлюється в працях відомого європейського економіста М. Хеселя [27, c. 289]. На його думку, акціонери є джерелом необхідної фінансової бази для виникнення корпоративного управління. Їх інтереси в системі корпоративного управління полягають в отриманні певної частки прибутку за допомогою дивідендних виплат або зростання ціни їх частки участі в корпорації.
Інші статті по менеджменту
Культура поведінки та діловий етикет працівників ресторанів готельно-туристичного комплексу
Одним з заходів нашої
країни, направлених на підйом матеріального і культурного рівня громадян, є
широкий розвиток і подальше поліпшення ресторанного господарства.
Ресторанне господар ...
Особливості складання та оформлення актів
Одним з видів документів, з якими в своїй діяльності
часто стикаються організація і її кадрова служба, є акт. У широкому сенсі акти
— це узагальнювальне найменування документів, що мають ...
Методичні основи формування перспективного товарного асортименту промислових підприємств
Порівняно
нещодавно на Україні, та і в інших колишніх державах соцтабору, діяла
командно-адміністративна система господарювання. Підприємства знаходились в
прямому підпорядкуванні відповідн ...